Дніпрпетровщина - наш рідний дім

Єдиний урок «Дніпропетровщина –мій рідний край»

(до річниці заснування дніпропетровської області)

Мета проведення:

Виховання любові до рідного краю, почуття причетності до всіх подій які відбуваються на Дніпропетровщині, в Україні, пробудження національної самосвідомості, формування і розвиток почуття гордості за свій народ, свій край, країну, готовності здобувати якісну освіту і розумними справами збагачувати рідну землю.

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

І. Організаційний момент                                                             

ІІ. Основна частина

     Вступне слово вчителя:

Дніпропетровщино! Перлино степова, неповторна дивною красою,

В нас – твоя історія жива, наше серце повниться тобою.

Отчий мій, святий козацький краю, гордість і надія України,

Твої надра - найбагатші в світі, золотом покрита вся земля,

Ти в усьому в Україні – лідер, це нам серце й душу звеселя!

Хай же щедро ниви колосяться, накують зозулі много літ!

Щиро ми тобі бажаєм щастя, земле юна й древня, як цей світ!

 1.Загальні відомості про Дніпропетровську область.

Дніпропетровська область утворена 27 лютого 1932 року. На півночі межує з Полтавською та Харківською, на сході – з Донецькою, на півдні – з Херсонською та Запорізькою, на заході – з Миколаївською та Кіровоградською областями.

Площа – 32 тис. кв. км; 5,3% від території України.

Населення - 3 млн.321тис. осіб; 7, 3% населення України.

Середня щільність проживання складає 115 осіб на 1 кв. км; в Україні –

86 осіб                               

У містах мешкає 86%; по Україні – 68%.

У регіоні проживають представники 80 національностей.

Адміністративно-територіальний устрій області складається з 22 районів;

13 міст обласного та 8 міст районного підпорядкування;

47 селищ міського типу;

1 440 сільських населених пунктів.

2. Історичне минуле

Дніпропетровщина має багату і славну історію, яка сягає у сиву давнину століть і тисячоліть.

Перші сліди пралюдини, знайдені тут, відносяться ще до епохи раннього кам’яного віку, вже понад 100 тисяч років тому наш край був заселений.

Учені вважають, що саме на Подніпров’ї ще 6 тисяч років тому вперше були приручені коні. В курганах на території Новомосковського району знайдені чотириколісні вози, одні з найстаріших у Східній Європі. Знахідки археологів, серед них всесвітньо відомі золоті пектораль з Товстої Могили та гребінь з кургану Солоха, свідчать не тільки про високий рівень матеріальної культури племен, які населяли Придніпров’я, а й про їх високу духовну культуру.

За часів Київської Русі Придніпров’я межувало з кочівниками і мало з ними активні торговельні контакти. Дніпром пролягав

1

знаменитий торговельний шлях світового значення „Із варяг у греки”, Дніпром вели на Візантію свої дружини київські князі. 955

року на Монастирському острові зупинялась Велика Київська княгиня Ольга, а 972 року її син князь Святослав загинув на порогах у бою з печенігами.

  Дніпропетровщина відома також як край козацьких Січей – п’ять із них виявлено на території сучасного Нікопольського району. Велику роль відіграло козацтво у національно-визвольній війні українського народу проти Польщі. Наприкінці грудня 1647 року на острові Томаківка перебував Богдан Хмельницький, який на початку наступного року в Микитинській Січі був обраний гетьманом Війська Запорозького. А битва на Жовтих Водах зіграла вирішальну роль у війні.

  У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську.

  Зі зміною кордонів та зростанням населення змінювався й адміністративний поділ краю. У 1783 р. дві губернії об’єднали й утворили на їх базі Катеринославське намісництво. У 1796-1802 рр. тут існувала Новоросійська губернія, яка простягалася від Дністра до Кубані, включаючи Кримський півострів та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ).

  8 (20) жовтня 1802 р. російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім Херсонську) і Таврійську. До складу нашої губернії увійшло 6 повітів: Катеринославський, Новомосковський, Павлоградський, Бахмутський, Маріупольський, Ростовський-на-Дону. У 1806-1817 рр. були утворені ще три повіти – Олександрівський, Верхньодніпровський та Слов’яносербський. З того часу адміністративний поділ краю залишався незмінним аж до 1917 р. Тільки у 1887 р. Ростовський повіт перейшов до складу області Війська Донського.

  Протягом першої половини XIX ст. губернія являла собою провінцію як в економічному, так і в культурному відношенні. Губернська столиця Катеринослав знаходилась довгі роки в запустінні. Лише у середині століття поступово стали наявні ознаки культурного і розвиненого міста – виникли бібліотека, театр, друкарня, музей, клуб, інтенсивно проходила забудова. Проте повітові міста мали сільський вигляд, не було бруківки, вуличного освітлення, водогонів.

  Всією губернією управляли цивільний губернатор та його канцелярія у складі кількох десятків чоловік. Військовий губернатор – один на три південні губернії – мав у своїй компетенції нагляд за громадським порядком.

  Губернія отримала свій герб (5 липня 1878 року), який повторював у загальних рисах герб Катеринослава 1811 р.: у блакитному полі вензель імператриці Катерини II з датою 1787 р. Вензель оточували дев’ять золотих зірок. Щит був увінчаний імператорською короною та оточений золотим дубовим листям, з’єднаним андріївською стрічкою.

  Великі зрушення в житті краю пов’язані з відкриттям наприкінці ХІХ століття значних родовищ корисних копалин – вугілля, залізної та марганцевої руд тощо. У цей же період виникла й швидко розвинулась промислова розробка корисних копалин Криворізького і Донецького басейнів. Протягом 1870-1880-х років економічне життя в губернії суттєво пожвавилося. Уздовж кордонів губернії були прокладені залізниці: Харківсько-Миколаївська та Курсько-Харківсько-Азовська. В центрі пролягла Лозово-Севастопольська (згодом Катерининська) залізниця. Завдяки збільшенню промислових підприємств, активізації економічного життя населення губернії швидко збільшилося й досягло 2112651 чоловік у 1897 р. Однак основним заняттям мешканців залишалося землеробство.

  У цей час Катеринославська губернія швидко перетворюється на центр промисловості Півдня Російської імперії. Введена в експлуатацію 1884 року Катерининська залізниця об’єднала Донецький кам’яновугільний та Криворізький гірничорудний басейни. 1887 року пуском першої домни Брянського заводу покладено початок металургійної промисловості.      

 Після жовтневого перевороту 1917 р. та громадянської війни губернський устрій не відповідав більше вимогам нової влади. Протягом 1923-25 рр. поділ на губернії був поступово скасований. На території колишньої Катеринославської губернії утворилися 7 округів. 27 лютого 1932 р. внаслідок чергового адміністративно-територіального поділу на основі п’яти округів Катеринославської губернії була утворена Дніпропетровська область. У 1938-39 роках частина її території відійшла до новоутворених Запорізької, Миколаївської та Кіровоградської областей. З тих пір межі області не змінювались.

3. Сьогодення Дніпропетровщини

  Перед Великою Вітчизняною війною у Дніпропетровській області налічувалося 7 міст обласного підпорядкування та 26 районів. На 1991 рік в області було вже 13 міст обласного підпорядкування та 20 районів. За останні десять років відновлено 2 райони – Петриківський та Юр’ївський. Сьогодні в області 22 адміністративних райони, 21 місто (у тому числі 13 обласного підпорядкування), 47 селищ міського типу і 1440 сільських населених пунктів.

  На Дніпропетровщині функціонують такі всесвітньо відомі гіганти, як "ЕВРАЗ - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського", якому більше 120років, "Дніпропетровський трубний завод", "Нижньодніпровський трубопрокатний завод". Яскравим прикладом сучасного машинобудування і гордістю Дніпропетровська і всієї України є ПО "Південний машинобудівний завод ім. Макарова" і конструкторського бюро "Південне". Висока технічне оснащення і кваліфікація інженерного і робочого персоналу дозволили розробити і виготовити тут екологічно чисті ракетоносії "Зеніт", могутні "Дніпро", різноманітні космічні апарати і іншу продукцію, яка не має аналогів в світовій практиці.

  Дніпропетровськ - місто дійсно унікальне, як по духовному наповненню, так і по архітектурі. Фахівці вважають, що саме тут склався своєрідний архітектурний стиль - так званий Катеринославський. Адже плануванням і архітектурою Дніпропетровськ не поступається кращим європейським містам.
                                                                                                             2
Дніпропетровщині усього лише 80 років. Яка вона молода, а стільки побудовано, відкрито й досягнуто! Металургія, машинобудування, добуток вугілля, космос, чорноземи, Дніпро й багато-багато іншого. Візитною карткою не лише Дніпропетровщини, але й усієї України, є центр народної творчості «Петриківка». Але найдорожче - це люди.

  4. Вони прославили Дніпропетровщину

  З Дніпропетровщиною пов’язані імена багатьох видатних діячів науки, культури, мистецтва, громадських діячів. Золотими літерами вписав своє ім’я в історію краю Олександр Поль. Довгий час жив і працював видатний історик Дмитро Яворницький. Тут народилась всесвітньо відома письменниця-теософ Олена Блаватська. На берегах Дніпра побували Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Ілля Рєпін, Іван Карпенко-Карий. Оспівували наш край поет і фольклорист Іван Манжура та письменник Андріан Кащенко. З Дніпропетровщиною пов’язані також імена сучасних видатних українських письменників нашого краю Олеся Гончара і Павла Загребельного. Багато видатних вчених розвивали науку на теренах нашого краю – Ярослав Грдина, Іван Акинфієв, Лев Писаржевський, Олександр Чекмарьов, Олександр Терпигорєв, Антін Синявський.

Слава неповторного Придніпров’я завжди трималася й тримається на високій професійності його людей, невпинному творчому пошуку, надійному слові й найвищій відповідальності за подальшу долю свого краю. Дніпропетровщину звично називали й називають «кузнею кадрів» — до того ж, як управлінців, так і фахівців усіх галузей виробництва, науки, культури. І це дійсно так. Григорій Іванович Петровський, Михайло Кузьмич Янгель, Олександр Максимович Макаров, Василь Сергійович Будник, Лев Володимирович Писаржевський, Володимир Іванович Моссаковський, Дмитро Іванович Яворницький, Федір Павлович Решетников, Олесь Терентійович Гончар, Леонід Ілліч Брежнєв, Володимир Васильович Щербицький, Леонід Данилович Кучма, Євген Вікторович Качаловський, Віктор Григорович Бойко, десятки й сотні інших гідних імен широко відомі не тільки у нас, на Дніпропетровщині, але й далеко за її межами.

5. Сім чудес Дніпропетровщини

Степові піраміди. Кургани

Найстаршим єгипетським пірамідам близько п’яти тисяч років, і більшості наших степових курганів – чотири-п’яти тисяч, отже, вони ровесники. Правда, найвідоміші скіфські могили набагато молодші – їм по 2 300-2 400 років, та й розмірами своїми вони дуже поступаються пірамідам. Чортомлик та Солоха заввишки майже двадцять метрів, Товста Могила – тільки дев’ять, а Гайматова ще менше – вісім. Та й зроблені вони з різного матеріалу – піраміди з твердого каменю, а кургани  - з м’якого ґрунту.

 Кам’яні пращури Мамая. Половецькі баби.

У наших степах жило багато різних народів. Ще в епоху бронзи люди насипали високі могили й встановлювали на них кам’яні знаки. Потім цілу тисячу років ніхто цього не робив. Але одне з тюрських племен – половці  - перекочувало з казахстанських степів у наші землі. Це сталося у середині ІХ століття. А в 11-14 століттях -  Придніпровські степи стали постійною домівкою для половців. По обидва береги Дніпра знаходилось найбільше поселення кочовиків – придніпровська орда. Половці були язичниками і продовжували насипати кургани та  встановлювати на них кам’яних баб.

Половецькі баби відносно молоді – їм п’ятсот, вісімсот, деяким тисяча років. Є висновки дослідників, що виготовлення таких фігур припинилося тільки в середині 15 століття.

Серед статуй є як чоловічі фігури, так і жіночі. Чоловіки у них були із зброєю, жінки - із багатими прикрасами. Очевидно, що статуї уособлювали аристократичну верхівку половецького суспільства – військових ватажків, голів племен, а також їхніх дружин. За життя ці люди мали владу над своїм народом, а після смерті ставали покровителями-божествами. Статуї перетворювалися на своєрідні жертовники: кожен кочовик, який проїжджав мимо них, мусив залишити свою жертву, інакше весь рід могло спіткати нещастя. Воїни залишали ідолам бойові стріли, послухи заколювали овець, жінки жертвували свої прикраси.

І називаємо ми ці статуї бабами зовсім не тому, що вони зображують старих жінок. У тюрських народів, до яких належали й половці, існувало слово «бал-бал». Вчені перекладають це як «камінь з написом». Слов’яни ймовірно перетворили його на простіше «ба-ба».

Собор, що здіймається в небо.

Новомосковський Троїцький собор – один з найбільших мистецьких витворів українського зодчества. Фахівці відносять його до стилю козацького бароко. Хоча архітектор, який зводив цю перлину, Яким Погребняк, напевне не думав ні про які стилі. Він просто хотів залишити людям пам’ять про Запорозьку Січ.

Запорозька святиня. Самарський Пустельно-Миколаївський монастир

Історія монастиря починається з 1602 року. Козаки говорили: «Хто на війні не бував, той Богові не молився». Кажуть, ніщо так не розвиває в людині релігійних почуттів, як постійне перебування на війні. Та й війни козацтво вело в першу чергу за християнську віру. А побожність їхня була непоказна, щира, від душі. Найкращим доказом того можуть служити численні храми та монастирі, засновані козаками.

Кодак – твердиня на Дніпрі

Кодацьку фортецю було побудовано в липні 1635 року. Вона, на думку польського уряду, повинна була стати перепоною на шляху до Січі. Справа в тому, що велика частина українських земель, аж по Київ, належала до Польщі. Польська шляхта нещадно гнобила місцеве населення. Багато хто не витримував знущань і тікав у вільні степи на Січ. Найліпше було дістатися туди Дніпром, адже у степах постійно чатували татарські загони, полюючи на необачних. Тому через пороги було найбезпечніше.

3

Ночами втікачі спускалися на човнах чи плотах униз Дніпром. З настанням світанку вони на цілий день забивалися кудись в очерети, щоб наступної ночі продовжити подорож. Коли ж побудували укріплення над першим Кодацьким порогом, шлях Дніпром виявився перекритим, адже сторожа фортеці бачила втікачів і розстрілювала їх з гармат, що стояли на вежах. Сполучення Січі з іншими українськими землями дуже утруднилося. Тому запорожці й вирішили знищити цей бастіон. Козаки на чолі з Іваном Сулимою зруйнували укріплення вже в серпні того ж року.

Золотий міст Катеринослава.

В Катеринославі через Дніпро був так званий «живий» міст, зроблений з дерев’яних, вільно скріплених між собою колод. Під вагою возів і карет він прогинався у воду, а коли екіпажі проїжджали, знову ставав на своє місце. На зиму міст розбирали до наступної весни. Тоді перебратися на інший берег можна було тільки по кризі. Міст час від часу вимагав ремонту, і це потребувало немалих коштів.

За будівництво моста з залізницею виступив Олександр Миколайович Поль на той час один з найбагатших поміщиків губернії. Він дуже полюбляв мандрувати рідним краєм. З дитинства цікавився його історичним минулим. Тому , коли міг, проводив археологічні розкопки, збирав старовинні речі. А в одну із своїх мандрівок Олександр Миколайович забрів на Лихманівську скелю поблизу Кривого Рогу. Там він побачив виходи на поверхню землі залізної руди. Зацікавившись цим явищем, він провів дослідження і виявив, що руда надзвичайно багата, а поклади її величезні. Довгі роки Поль доводив необхідність розробки цієї руди.

Рішення про будівництво мосту прийняли у 1881році завдяки клопотанням Поля. Він же пожертвував і частину грошей на будівництво мосту.

Міст зводили за проектом видатного вченого в галузі будівельної механіки, професора Миколи Аполлоновича Белелюбського, який спроектував понад 50 мостів. Міст побудували усього лише за три роки.

Відкриття мосту відбулося 18 травня 1884 року. Тисячі жителів нашого міста зібралися по обидва береги Дніпра, щоб побачити урочисте відкриття мосту та Катеринінської залізниці.

Космічні орбіти земного заводу.

Південний машинобудівний завод, без перебільшень, можна вважати чудом нашого краю. В листопаді 1948 року «Українець» - перший автомобіль нового автозаводу – тріумфально проїхав вулицями міста.

9травня 1951 року уряд передав Дніпропетровський автомобільний завод Міністерству озброєння. Цивільний завод-гігант зник, а замість нього виникло обнесене високим кам’яним муром та колючим дротом секретне підприємство із загадковою назвою «Завод №586». Тут почали виробляти бойові ракети.

А пізніше на базі ядерних ракет почали виготовлення космічних носіїв. «Космос», «Інтеркосмос»,»Циклон-2», «Циклон-3». Вони вивели на орбіти півтори тисячі космічних апаратів.

III. Заключне слово

На сучасному етапі свого розвитку Дніпропетровська область повноправно посідає лідируючи позиції в економічному, науковому та культурному житті нашої країни. Займаючи 5,3 % території України та складаючи 7,4 % її населення Дніпропетровщина виробляє 100 % марганцевої руди та 81,9 % залізної руди, 75,4 % труб та 57 % феросплавів. Науково-технічні роботи в області виконують 15 наукових установ академічного профілю, 71 – галузевого профілю, 12 вищих навчальних закладів та 5 установ заводського профілю. За кількістю вищих навчальних закладів область посідає одне із перших місць в Україні. Мережа ВНЗ представлена 62 закладами І-ІІ рівнів акредитації та 22 закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації в яких навчається 157,7 тисяч студентів.

Славну історію краю гідно продовжують сучасники. Вшанований Дніпропетровський край працею ракетобудівників і хлібодарів, педагогів і лікарів. Славетний він науковцями і робітниками, ветеранами й молоддю. Потенціал області в усі часи служив на благо народу України. Так було! Так є! І так завжди буде! Його не можна виміряти тільки стабільно зростаючими обсягами валового продукту. Потенціал краю – це наші люди. Держава високо оцінила внесок громадян Дніпропетровщини у справу захисту і розвитку нашої країни. Тільки за роки Великої Вітчизняної війни 574 захисники нашої землі отримали звання Героя Радянського Союзу. Понад три з половиною тисячі наших земляків відзначено державними нагородами за роки незалежності, великій групі виробничників і науковців Дніпропетровщини вручені свідоцтва Лауреатів Державної премії в галузі науки і техніки”. Тут, на цій землі, наш родовід, наше домашнє вогнище, материнська пісня, батьківське поле, найбільші святині в людському житті. Тож бережімо і примножуймо кращі багатства своєї рідної землі.

Хочеться побажати жителям всієї області: нехай не заростають стежини сіл, щоб зникнути з географічної карти та людської пам’яті, а наша Дніпропетровська область та Магдалинівщина продовжує свій розвиток і подальше процвітання.                                  

4